24 листопада відійшла у Вічність волинська повстанка, ветеран Братства ОУН-УПА, член спілки політв’язнів, письменниця, політична і громадська діячка Тетяна Мусіївна Байда-Барбелюк.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила Світлана Васильчук, пише “Під Прицілом”.

“Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким з приводу смерті Тетяни Мусіївни Байди-Барбелюк (Дейнеги), письменниці, політичного та громадського діяча, члена ОУН-УПА, авторки 13 книг, просто нашої землячки.

Світлий і незгасний спомин про її добрі справи назавжди залишаться у серцях усіх, хто її знав”, – йдеться у дописі.

Народилася Тетяна Байда (Барбелюк), дівоче прізвище Дейнега, 27 листопада 1933 року в селі Забороль на Волині.

Батьки Тетяни жили на хуторі Підпожарки, де було кілька повстанських криївок. Мати Федора та батько Мусій належали до “Просвіти”. Відповідно і виховували своїх дітей атмосфері любові до України через Шевченкове слово, рідну пісню. Коли Тетяна навчалася у 8-му класі Луцької школи то почала цікавитися забороненою літературою та писати власні вірші. Весною 1949 року вступила до юнацької мережі ОУН.

На першому допиті на столі слідчого лежало фото, де Тетяна в українському народному вбранні, та два зошити з її власними віршами. Здав дівчину А.Школьник, кравець, який пізніше став міліціонером. Саме він викрав з портфеля учениці особистий щоденник, листівки і зошити з віршами, щоб передати їх органам НКВД. Про це йдеться на сайті Заборольської громади.

Тетяна з гідністю витримала всі допити в підвалах слідчого ізолятора. Після чого її відправили до Луцької в’язниці. Тетяну засудили до ст. 54-10 ч.1 на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Спершу її направили в колонію для неповнолітніх злочинців у Львові. Там дівчина знайшла однодумців, з якими на 1 травня пошили синьо-жовтий прапор і підняли його у Львові на вулиці Теотинській. З дитячої колонії №1 їх, ще зовсім юних дівчат-патріоток, відправили на Колиму.

На початку вересня 1950 року Тетяна ще з однією жінкою вирішили тікати, щоб піти в підпілля. Адже вони свято вірили в те, що Волинь і Галичина бореться за волю України. Та не зовсім так сталося. Після того, як дівчат піймали і кинули до карцеру, їм загрожував новий суд. Але справу не підняли. Тоді Тетяну поселили в барак до політичних в’язнів з великими строками.

Всього в таборах Тетяна пробула 5 років, 1 місяць і 7днів. Після смерті Сталіна разом з “політичними” страйкувала, брала участь в голодуванні.

Восени 1951-го Тетяна повернулася в рідне село до батьків, яким вдалося уникнути вивезення на Сибір, влаштувалася на роботу вантажницею та пішла вчитися у вечірню школу. Закінчила школу з медаллю, але вступити до Львівського медичного інституту не вдалося. Проте не полишила надії стати медиком. Спочатку закінчила Луцьке медичне училище, а вже у віці 29 років, маючи сина, поступила на стаціонар Івано-Франківського медінституту, по закінченню якого працювала лікарем-гінекологом в м. Калуш.

З початку національно-патріотичного відродження Тетяна Барбелюк активно включилася в громадську роботу. Вона є членом КУНу, Братства вояків ОУН-УПА Волинського краю ім.Клима Савури, Союзу українок та Товариства політвязнів. Реабілітуваною Тетяну було уже на 2-му році незалежності України, а посвідчення про реабілітацію отримала 28 травня 1999 року.

ЗАЛИШТЕ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я тут