Я щовихідних їжджу до рідних в село. Навіть, якщо виходить приїхати посеред тижня – роблю це. Але моя поява зазвичай схожа на “візит гості”, яка приїхала на трошки, і в результаті все одно – їде…

Дві доби поспіль я провела з  своєю кровинкою – семирічною племінницею. Бо так було треба. За ці дні я, що могла, те забезпечила їй: їжу, розваги, подарунки. Але це все матеріальне.

Тільки цими днями я зрозуміла, наскільки важливо цінувати просто те, що людина є. Вона тут і зараз. З тобою. Люби і цінуй її, поки є час. Справді.

Але, чого раніше я НІКОЛИ не мала часу на те, щоб зводити свою племінницю на мультфільм чи на якісь розваги? Поїсти разом піци не тільки на якесь свято чи визначну дату? Чому? Бо постійно була «сильно зайнята», і часу на, здавалося б, прості речі, не завжди вистачало, а, якщо бути відвертою, – сама не мала бажання знайти той час…

Роки минають, покоління змінюються, але сутність людини лишається одною – ми цінуємо щось чи когось тоді, коли цього не можна повернути.

І поки не прийде момент, який переверне все з ніг на голову, цю істину не зрозуміти…

Тому, просто зараз, відклади телефон, і підійди до рідних. Скажи, що любиш їх. Цінуй і люби, поки є час!

 


Блог на сайті «Княжий Град» відображає особисту позицію автора. Редакція не несе відповідальності за його зміст. Факт публікації блогу на сайті не означає, що редакція поділяє позицію автора.

ЗАЛИШТЕ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я тут