Історія українця, що зумів реалізуватися за кордоном. ВІДЕО

Я переклав усі документи, подався на візу, щоб їхати на навчання на магістратуру. У мене навіть не було часу, щоб піти на курс польської мови. Приїхав, можна сказати, на нульовому рівні польської мови і навіть запізнився на два тижні навчання. Були проблеми з запрошенням, його не вислали, я був змушений роздруковувати документ про зарахування до університету, який прийшов мені на електронну пошту. Це коли мені виготовляли візу, десь за три тижні до того. Я запізнився на навчанні, яке починалося з кінця лютого 2012 року, а я приїхав на початку березня. І все через довге очікування візи, довго перевіряли документи, це була моя перша поїздка до Польщі.

Коли я пішов на навчання, було складно. Я не розумів ні мови. Деякі слова розумів, через слово щось міг зрозуміти, не міг зрозуміти того смислу на лекціях, на теоретичних та практичних заняттях. Зі своїми одногрупниками теж не міг поговорити, тому що дехто з них англійську не знав, моя англійська на той момент теж була не на високому рівні. Було дуже складно. На початку дуже складно, так спонтанно без підготовки, взяти все кинути і поїхати на навчання в іншу країну. Ще й навчатися на чужій (ред – польській) мові. Як на мене, це такий вчинок дуже хоробрий, бо це все не так легко, як видається.

Так вона суттєво відрізняється. В Україні більше звертають увагу на теоретичні знання, але мало практики. Я закінчив технічний університет в Луцьку, і скажімо так, що на деяких предметах у нас було просто переписування методички. Це не були практичні заняття, лабораторні, щоб щось побачити наглядно. Це було просто переписування методички, в наших університетах застаріла база і навіть не має такої можливості.

А ось в польському університеті було більше практики. Я міг наглядно побачити якісь пристрої. Наприклад, я мав такий предмет як матеріалознавство – це пов’язано з різними металами й матеріалами. Я в технічній сфері навчався, сам інженер. І відповідно,ми мали при політехніці в лабораторії спеціальний автоклав, який робить різні полімери. Наочно можна було побачити пристрої, обладнання. Можна зробити тести, щось самому пробувати. Лабораторні роботи, які у мене були з інших предметів, всі були на практиці. Не було переписування, а були розрахунки й практика. Зробити виміри, щось порівняти чи дослідити, щось побачити та описати.

Якщо не брати мовний бар’єр, то сказати, що було складніше, я б так не сказав. Просто тут звертають увагу на одні моменти, а в Україні на інші.

Так, ніби і подібна, але зовсім інший підхід. Наприклад, в Україні сесія в чітко визначеному терміні. Якщо студент не здав в цей період, то мусить здати в інші. Якщо і в ті не здасть, то потрібно повторювати теоретичний курс. Але практично всі здавали, тому що в Україні є корупція й інші речі. Якщо хтось сам не здавав, то іншими способами здавали, не було особливих проблем.

А тут (ред – в Польщі) все таки сесія відрізняється. Тут я не зустрівся з корупцією, з лапувками  – взятками, як на польській мові. Ну, і сесію тут здати на порядок складніше, не має таких поблажок. Навіть те, що я з України, деякі викладачі на це уваги особливої не звертали. Вони лише хотіли, щоб людина вивчила, зрозуміла та здала цей матеріал. Змогла пояснити теорію або практику.

Ще один важливий момент, тут ще закриття сесії залежить від предмету. Є певні межі  сесії, але практично вона може розтягнутись на дуже довгий термін. Наприклад, зимова сесія проходить в кінці січня на початку лютого. Але вона може проходить і у березні, і у квітні, а перші терміни здачі можуть припадати і на вересень. Усе залежить від викладача, від предмету. Більш широкі можливості має викладач. Він може поїхати відпочивати в червні або мати якісь відрядження, а екзамени перенести на вересень.

Так, був один предмет, який мені дався дуже складно, хоча я його впринципі знав, можливо не ідеально, але знав. Це була аналітична механіка. У моїй сфері це один з перших предметів. Були дуже великі вимоги у викладача, плюс нюанси були на екзамені. Викладача не хвилювало, чи ти ходиш протягом року, чи ти не ходиш. Можна було тільки прийти і здати екзамен. Але мусиш зробити ті завдання, які він давав. Потрібно набрати певну кількість пунктів, максимум 30: 15  пунктів за частину теоретичну і 15 пунктів за практичну.

Перший раз, коли я здавав, у мене було 14 пунктів, тобто мені всього 2 пункти не вистачило, щоб здати екзамен. Викладач був дуже принциповий, він навіть одного пункту не доставляв до екзамену. Було дуже складно. У моєму житті таких проблем ще не було. Навіть в Польщі всі предмети за першим, другим разом здавав. Але за  аналітичну механіку мусив платити гроші – 300 злотих. За кожен пункт платив по 100 злотих, тобто 300 злотих за повторення всього предмету.

Якщо в Польщі є не здані предмети, то мусиш їх якось здати. За першим, другим, третім, десятим разом, але мусиш їх здати. Повторювати курс, повторювати рік, щоб захиститися, щоб закінчити університет, потрібно все здати.

Залежить від викладача та від предмету. Загалом, щоб повторювати курс, потрібно чекати на наступний рік. Наприклад, в моєму випадку, я не чекав. Мусив у наступному семестрі заплатити  гроші, написав спеціальну заяву, і повторював той самий предмет в наступному семестрі. Тобто ходив на ті самі лекції до цього ж викладача. І в кінці наступного семестру я мав право здавати ще 3 рази цей екзамен.

Пошук роботи відбувався досить стандартно. Це не було щось нове надзвичайне, я просто складав своє резюме. Консультувався з людьми, які проживали разом зі мною в гуртожитку і мали роботу. Складав резюме і надсилав просто по тих польських порталах, які мене цікавили.

Пошук роботи зайняв три місяці. Але в результаті я почав працювати на тій фірмі, де я писав свою магістерську роботу та проходив практику в місті Люблін. Коли я почав працювати, мені почали відписувати й ті фірми, в які я розсилав резюме: з Вроцлава, Гданська, Любліна. Тобто, можна знайти одразу. Але здебільшого це не відбувається досить швидко, разом з тим, і не так довго.

Звісно по спеціальності. Але я розширив свій пошук тим, що шукав по всій Польщі, а не в одному місті. Мене не хвилювало, що потрібно буде десь переїздити, я хотів працювати по спеціальності та будувати вже свою кар’єру.

На цей момент я працюю вже на третій своїй роботі. Кожна зміна – на щабель вище. Починав працювати з самих низів (де я почав писати свою магістерську роботу), потім змінив на іншу, але там не потрібні були високі кваліфікації.

Зараз я на третій роботі, проживаю в місті Радом, працюю в німецькій фірмі майже два роки.

Такі думки завжди проскакують, але зараз ні, не планую. Час від часу  я їжджу до мами, тата, друзів, все ж таки, більшу частину свого життя я прожив в Україні. Такі думки завжди літають в моїй голові,  але розумію, що в Україні я не буду мати того рівня заробітної платні, таких можливостей, як тут.

Раджу почати з мови. У моєму випадку це було більше як вийняток. Рекомендую хоча б за пів року почати вивчати мову. Щоб хоча б якийсь мінімальний рівень був, щоб було хоча б розуміння, про що йдетьсь. Щось відповісти, щось прочитати, написати.

Ті люди, які планують приїжджати, вони ділять на дві категорії. Люди, які планують тільки приїхати заробити грошей та повернутися. Або ті працівники, які хочуть приїздити з своїми сім’ями. Як на мене, це зовсім дві різні категорії.

Тим людям, які приїздять тільки заробити (сезонні роботи, будівництво тощо), можу дати такі поради. Звертайтеся до своїх знайомих, колег, надійних людей. Зараз багато людей їздить. Або через фірми-посередники, бо самому складно, але лише через надійні, перевірені. Обов’язково, щоб звертали на це увагу.

А людям, які планують виїхати (з родиною – ред), щоб починали вчити мову. Я багато знаю випадків, коли люди, які приїжджають до Польщі, думають, що мову можна вивчити за день, за два чи за місяць. Але все зовсім не так. Щоб нормально комунікувати між собою, розуміти людину, щоб спілкуватися, в якихось ситуаціях, потрібно вміти читати й писати та добре говорити.  Щоб можна було порозумітися, щоб можна було відповісти, щось прочитати, відписатися. Хоча б для того, щоб людину просто не ошукали.

Залежить від людей. Не можна сказати, що хтось допомагає, а хтось ні. Це все залежить від середовища, і дуже залежить від самої людини. В моєму випадку мені траплялися люди, які мені допомагали, тобто не були мені ворогами. Але, звісно, трапляються такі люди, які можуть і обдурити.

На даний момент я легалізуюся, бо ще не маю сталого побиту (дозвіл на постійне проживання – ред). Коли вже буду мати сталі документи в Польщі, почну складати якісь плани. Звичайно, хотів би розвиватися далі. Я інколи їжджу до Німеччини, тому що моя фірма німецька, і я кілька разів їздив до Німеччини, побачив, як там люди живуть, відчув цю різницю. Хотів би в майбутньому спробувати себе в іншій країні і, можливо, в Німеччині.